Владимир Рудов-Цымбалист
Зарегистрирован: 21.09.2011
Сообщения: 18
Откуда: Энергодар
|
 Добавлено: 07.10.2011, 08:15 Заголовок сообщения: |
 |
|
Пишу вранці, тому всі коментарі не встиг прочитати повністю, але відповім на їх початки.
Валя - Пролог складається з чотирьох сторінок, і розповідає про дитинство і становлення головного героя.
Так може трішки по-дитячому обкакувати світ, але пардон він такий і є, а я мовчати не хочу. Це вже я гострі кути зкинув. Взагалі весь сенс прологу стане зрозуміли лише у фіналі, тому я можу зрозуміти вю критику щодо нього.
Про суржик додам, що я народився в російсько мовному місті і мені там було важко писати українською мовою. Тепер, живучи в Києві, мені значно легше спілкуватись рідною мовою. Звісно я перероблю суржик на нормальну мову, але це пізніше. Це ще бета-версія тексту, тобто доробок буде ще багато.
Покищо все, що я встиг написати і прочитати. А до речі... На чому базується мій текст ? На моєму мозку, я якось не зрозумів це питання, до чого воно і що хотів в мене запитати його автор ?
Додаю: стилістично я обрав свій шлях, але виконати йог оповністю не можу через цей суржик, просто в мене був обмежений в голові словник української мови =) Зараз він зростає і взагалі думки йдуть чисто українською, тому стало легше писати.
P.S. Валя, а що вам не подобається в моєму підписі ?
Кидаю на призволяще вам третю дію першого акту. Чесно кидати дуже страшно, бо тут бачу критики дуже жорстокі, але це мені і подобається. Ну, ТРИМАЙТЕ!!!
Дія третя: «Червоне світло»
Йшов другий тиждень як зник Максим з Києву. 12 лорд, на якого було стільки сподівань і надій щодо війни янголів та демонів просто зник, розчинився. Вся його енергія була подавлена кимось і навіть Боги не могли його відшукати. Єдиний, хто його бачив в останнє, Антон і сам намагався його знайти, бо це знімало з нього практично всі підозри, а по-друге: йому самому було цікаво куди він дівся. Але незабаром почалась війна і битви янголів з демонами почали проходити прямо в місті. Були вибухи, обвали будівель, навіть тектонічні здвиги. Все це влада пояснювала як теракти, а здвиги пліт –землетрусом. Скоро місто об’явили зоною підвищеного ризику, бо вибухи не скінчались, сюди навіть ввели бронетехніку, вулиці патрулювали міліція, але чисельність жертв продовжувала зростати. Лінії метро перестали працювати через «землетрус», автобусів було набагато менше і в кожному був міліціонер або ще хтось з органів. Ситуація почала розпалюватись, коли пішли зникнення підлітків. Ніхто і не здогадувався, що ці підлітки і були причиною всього цього, що вони мають такі здібності, про які інші могли лише мріяти, що це вони гинули пачками на полю бою. Троє друзів міцно тримались один за одного, вони перенесли вже шість стичок з янголами і це для них був величезний опит, не сказати, що гарний, бо бачити і рубити людей, пускай і ворогів на шматки, бачити цю кров і вбивати ніякого задоволення не приносить, це давить на психіку. Але вони тримались і допомагали один одному. Особливо тяжко було Еллі, вона наче впала в транс після тогу, як її ледве не вбили, але встиг Артем та забрав її. Йшли тижні, всі вони навіть і позабули, що зник їх друг, війна їх просто захлеснула ,а от новини, які вони почули потім просто шокували.
Місто вирішили закрити і об’явити зоною бойових дій. Туди ввели війська, якщо це так можна було назвати. Ну яка армія у нас? Вибачте, я хоч і патріот, але глянемо правді в вічі… Пішла чергова хвиля евакуації. Питання було одне: як бути підліткам, батьки яких повинні були поїхати, а самі підлітки залишитися на фронті ? Ось це їх і лякало, ось це їх і бентежило.
- Еллі, ти спиш? – запитав Артем, якому погані думки не давалі спокою і він ворочався від безсонниці.
- Ну вже ні… - буркнула дівчина.
- Що ти будеш робити, як скажеш батькам, чи що взагалі зробиш ?
- Я не знаю Артем, я не знаю… Я не хочу їх кидати, але як підеш від тихЮ котрі можуть тебе розчинити в простірі в одну мить?
- Ну Макс же пішов?
- Макс…. Чорт його зна де він і якого лішого він там робить… Щоб йому скисло!
- Хм… А я гадав, що він тобі подобався… - Артем зробив роздумливе обличчя.
- Та не дуже, просто цікавий був, такий загадковий…
- Тобто ти зараз вільна?
- І не думай! – Еллі підвищила тон.
- Та ладно, я ж пожартував… - засміявся хлопець.
- Теж мені жарти, краще б поспати дав. От навіщо мене заселили з тобою, га?
- Гей, я ображусь!
- Та нехай…
- От скотина жорстока…
- Сам такий, спи. – Еллі розгорнулась і демонстративно фиркнула, Артем подивився на це і теж вмостився спати.
А відпочивали вони в маленькім приміщенні, яке було схоже на сотні, або тисячі інших, в яких лаштувалися легіонери та лорди. Демонічна сторона понесла доволі численні втрати, але янголи теж втратили декілька лордів, а одні легіони були майже вщент розбити і вирізані. От тільки всю ситуацію бачили лише верховно-командуючі, лише вони віддавали прикази де і як воювати, які легіони слати, яким в розвідку. Взагалі навіщо ця війна ніхто не знав, і мабуть не дізнається, бо її коріння йдуть в сиву давнину, а місце випало за наслідком деяких цифр, про які знали лише обрані, але вони не воювали. Самі Боги вкривалися за потужною ширмою і бачили їх лише одиниці, двоє чи троє людей. Саме вони переказували накази до лорді та легіонерів, саме вони диктували від імені Божого, що треба було робити і як битися.
- СЬОМОМУ ЛЕГІОНУ НЕГАЙНО ЗІБРАТИСЬ В ГОЛОВНІЙ ЗАЛІ! – прогримів голос командувача. Артем ж миттю піднявся, накинув на себе одяг який був ( він спав у чомусь подібним до піжами )
- Ти йдеш ? – запитала сонна Еллі
- Так, викликають, спи, - він всміхнувся, але дівчина вже піднялась сама і допомогла другу знайти шкарпетки, - о, дякую!
- Я наче з тобою живу, ідіот – фиркнула вона.
- Сама така – Артем вже одягнувся і почав виходити, як Еллі зупинила його.
- Стояти! – хлопець зупинився, - не смій там подихати, бо ти грішних і будеш тут, а тоді я тебе знайду і вб’ю в другий раз, ти все зрозумів ?
- Пхаха, так, жінко ти моя
- Навіть не мрій, але хай щастить – вони розгорнулась обличчям до нього і всміхнулась.
- Та все буде добре, не панікуй – Артем закрив двері і побіг на збори.
Величезна воєнна кімната була заповнена легіонерам сьомого легіону. Поперед них стояв їх лорд. Поруч з ним стояв командир щодо бойових дій у передмісті. Янголи захопили майже все місто, зненацьким наскоком вони розгромили базу, яка там була і поступово просунулись на південь. Тому зараз висилались мали розвід групи, які рапортували інтервалом у дві години. Двадцять хвилин тому рапортувала чергова група і тепер ось висилали сьомий легіон, який знай цей район краще ніж будь-хто.
- Ви все зрозуміли ? – перепитав командир.
- Так – відповів лорд.
- Тоді проінструктуйте своїх і вирушайте.
- Зрозумів, виконаємо. – командир щез.
- Увага! – звернувся лорд до всього легіону. – В нас є завдання. Ми будемо прориватись зі сходу і дійдемо до Наддніпрянського шосе. Там є дещо, що цікавить нашого командира, тому ми повинні будемо розбити там базу і простежити, щоб розвід. група там могла спокійно працювати. Виступаємо з Бориспільського шосе, недалеко від метро «Червоний Хутір», всім все ясно ? Спочатку іде група першого лейтенанту. Я піду з другою. Третя, четверта та п’ята виступайте з інтервалом у півгодини. Лейтенантам я роздав свої маршрути, чітко слідуйте їм, або вже імпровізуйте, якщо зустрінете ворога. У відкритий бій краще не вступати, але, якщо вже не буде виходу, тоді дійте, але розраховуйте лише на свої сили. Всім хай щастить! Пішли!
Перша група вийшла через парадні двері і мабуть вже були на своїй відправній точці. Артем був у другій групі, поруч з лордом. Хоч хлопець і був простим легіонером, але сам Лорд його дуже поважав. У попередні виходи та бійки Артем показав себе як відважного борця. Він майже власноруч врятував свою групу і дістався до дверей іншого виміру. Будучи під ретельним обстрілом з боку янголів, він все-таки зміг завершити поставлену задачу і повернуся тоді живий. Тому сам лорд його відзначив і поставив ближче до себе.
У лорда було ще п’ять лейтенантів, але їх назначав не він, а вони визначались за рангом демона. Це важка ієрархічна система досвіду демонів та янголів, на базах просто вивішувались списки з призначенням. Кожний демон володів своєю унікальною здібністю і мав тактичне значення для свого підрозділу. Наприклад розвід. групи більше спеціалізувались на маскуванні та раптових нападах, але якщо вони б вступили у бій з передовою групою ворога, то навряд чи б залишились би живі.
Передова група – група, де майже всіх можна охарактеризувати як лицарів. Вони потужні у нападі та гарні в обороні, але не так маневрені як в розвідці. Лицарі можуть вистояти під потужним обстрілом бомбардирів, які до речі теж характеризуються на класи: малий, середній та великий. Назва залежить від потужності бомбардування. Окрім лицарів, є ще хижаки, які наче скалічені звіри можуть проявити просто нереальну міць та стійкість і навіть біль не зупиняє їх. Це як льотчики камікадзе в Японії, вони можуть піти на самопожертву без усяких питань. Класів та характеристик багато, кожний розвиває своє в згідності з носієм, хтось доповнює недоліки носія, а хтось розвиває саме свою здібність, залишаючись незахищеним. Все це дуже важко відстежити, але є свої спеціалісти, які вираховують коефіцієнти та показують на спеціальних списках в інформаційному секторі. Тож групи лейтенанти підбирають собі індивідуально, узгоджуючи з лордом та списками.
Щодо Артема, то він проміжним класом. Його не як не могли визначити: чи він більш до лицарського типу, чи ж до хижака. Його демон був доволі цікавою особистістю і міг адаптуватися до різних умов, тому Артема зачислили до спец. групи, яка містила саме такі різновиди як адаптерів.
- Вирушаємо – сказав лорд і побіг до дверей виміру ( вони слугували переходом у різні точки окремої території ), - за мною!
- Так сер! – гаркнули всі з другої групи і побігли за ним через двері.
Всіх викинуло в окрузі шосе біля червоного хутору. Була кремезна тиша, був лише світанок, десь сьома година ранку, літо, було ще доволі прохолодно. Ці райони були вже доволі пусті, населення тут майже не було, але, якщо б навіть і було, для них було б це не вірним вибором, бойові дії відбуваються незважаючи ні на що, навіть людей. Група лорду почала повільне просування дворами та околичками міста, всі намагались не виходити на відкриту місцевість, щоб їх не можливо було помітити з неба. Також використання енергії майже напевно означало, що радари засічуть їх. Сонарні групи, як зрозуміло з їх назви відстежують ворогів за допомогою спеціальних вмінь як локаторів, так і інтуїтивних здібностей. Вони особливо небезпечні у складі розвід. Груп, це майже сама смертоносна комбінація. Тому всі рухались пішком, намагаючись робити щонайменше зайвого шуму.
- Перша група доповідайте – прошепотів лорд у щось сходе на рацію, але це було не зовсім так. Обладнання було все за допомогою енергії. Лорд зв’язувався з лейтенантами особливими печатками на руці, це було наче кнопки на тілі. Доволі зручно до речі.
- Перша група доповідає. Ми дістались призначення за двадцять хвилин. Останні п’ять хвилин подорожі використовували енергію, нас не помітили. Наші сонарники теж мовчать, здається тут все чисто, але ми не послаблюємо контролю над ситуацією. Може бути, що це все розігрується янголами, може вони чекають.
- Вас зрозумів, розтав локаторів по кутам шосе, самі організуйте штаб у метро. До розвідки підкріпіть по парі лицарів та розвідки, так ми захистимо себе. Також хай вони чергуються по колу і не виходять на відкриту місцевість.
- Так точно, завдання прийняв. Ми чекаємо на вас лорд.
- Скоро будемо.
Друга група швидше рушила вперед, на зустріч до першої. Всі трохи нервувались, але поступово страх змінився спокоєм, всі навіть трішки розслабились, але лорд постійно нагадував, про можливу небезпеку і віддавав прикази, щоб не послабляли охорону. Через короткий час друга група возз’єдналась з першою і віддала наказ третій виступати разом з четвертою. Це прискорить мобільність. Але було дещо, що непокоїло першого лейтенанта, тому він покликав у темне метро лорда.
- Сер, прошу сюди – запросив він до вже обладнаного приміщення, де раніше продавали квитки.
- Що таке?
- Дивіться ось сюди, це райони, де розвідка засікла сплеск якоїсь дивної енергії. Це не була янгольська, це була інша, більш потужніша, ще вона повторилась тут і тут. Ми послали невеличку групу з десяти чоловік туди на розвідку, але вони ще не повернулись, чекаємо на них щохвилини. Їм дозволено використовувати енергію, але в обмеженій кількості.
- Так, це в нас на холмі ? Я правий ?
- Так, а друге ось тут, позаду нас, там здається торгівельний центр.
- Ага, і там щось дивне. Може це і є ті чутки?
- Які лорд?
- Серед нас блукає думка, що скоро з’явиться якась сила і зітре всю планету і цю силу розбудемо ми самі і буде кінець світу.
- Про кінець світу я вважаю, що повна маячня, але перша частина схожа на правду.
- Добре лейтенант, я буду назовні і доповім командиру, ми чекаємо зараз третю і четверту групи, хай ваші виглядають їх.
- Слухаюсь сер – лорд вийшов з підземного переходу і пішов шукати свого героя-демона.
Він довго блукав по підземкам, дещо розвідував для себе і по перше доповів командиру про ситуацію на той час. Поступово вставало сонце, але його не було видно через хмари, які сірим полотном нависли над містом. «Покличте мені Артема, легіонер номер 237, група номер два!» - скомандував він всім, хто був в той час поруч з ним. Всі ж миттєво розбіглись і передали інформацію далі. Невдовзі з’явився і сам Артем.
- Артем, довго же тебе чекати – зауважив лорд.
- Вибачте сер, я…
- Та називай мене нормально, ти ж знаєш моє ім’я і я не набагато старший за тебе.
- Ок, Вова, можна так ?
- Звісно ж – всміхнувся той.
- То навіщо викликали.
- В тебе цікаві здібності і я б хотів їх використати, пішли зі мною, - лорд привів його до штабу і попросив лейтенанта на хвилинку залишити приміщення.
- Дивись сюди – лорд показав пальцем на обведене червоним маркером коло, - ти знаєш що це ?
- Ну там торгівельний центр, він такий червоний ще і поруч автосалони.
- Вірно, але тут була помічена дивна енергія. Розвідку відправили лише на пагорб ось сюди, - він показав пагорб, який був поруч зі штабом, - а я хочу відправити тебе і ще когось саме в центр, щоб ти доповів особисто мені і нікому іншому, мені не подобається розташування цієї енергії, добре ?
- Так, а кого ще дасте ?
- Вибирай сам, кого вважаєш за потрібним. Енергія невідома, чи є там поблизу противник ? Можливо, але мені здається, що ні. Я б краще взяв розвідку і локаторів. Так було б більше шансів втекти без бою.
- Згоден, але, якщо ця енергія сама небезпечна по собі ?
- Теж можливо, тому вирішуй ти, на свої роздуми. Група – 15 чоловік максимум, більше не можу віддати, бо можуть вас помітити.
- Добре.
- Ось тобі ракетниця. Я даю ще по чотири заряди: два зелених і два червоних. Якщо щось погане – останні, якщо нічого небезпечного, то зелений. Кількість залежить від ступіню – нормальний та критичний.
- Нормальна небезпека ? – перепитав Артем.
- Тобто янголи, або щось подібне.
- А, зрозумів, добре, коли вирушати ?
- Якнайшвидше.
- Зрозумів, тоді я пішов збиратись – Артем зробив легкий кивок головою і вийшов з-за двері. В кімнату увійшов лейтенант і перепитав лорда, про що вони розмовляли. Останній відмовився давати якісь коментарі, а почав розтавляти все у своїй голові, як у двері знову постукали.
- Війдіть – сказав він. Це був знову Артем.
- А, слухай, Вова, можна як людина людину ?
- Звичайно, що таке ?
- Якщо я за добу не повернусь, є дівчина, Еллі, вона в четвертому легіоні, номер здається 103, перша група. Скажіть, що хай не злиться.
- Добре, зустрічаєтесь чи що ?
- Ні, подруга з дитинства, вона завжди злиться на мене – Артем всміхнувся і зачинив двері.
- Через добу ? – перепитав лейтенант.
- В нього особливе завдання, але за 24 години він має вкластись.
Артем вийшов з темного, неосвітленого метро на світло і його очі засліпило. Він почав гадати як дістатись до того магазину живим і що там за енергія. Потім він почав міркувати що за групу йому потрібно зібрати. Він аналізував здібності кожного з класу і згадував найкращих представників у легіоні. Одні були в групах, які ще не дістались до штабу, тому треба було шукати їм заміну. «Два розвідники, один локатор, три лицарі і хижак, ось так здається буде добре.» - закінчив він і пішов по базі збирати підходящих кандидатур. Це він зробив доволі швидко і потім, через 10 хвилин підготовки для кожного ця невеличка група вирушила з бази до торгівельного центру
Минали хвилини, линули години. Поступово всі п’ять груп зібрались на базі і почали повномасштабну розгортку військ для подальшого наступу по краю міста. Планувалось захопити все від штабу до Червоного Хутору, та встановити тут повний контроль над сектором. Лорд зібрав лейтенантів у штабі та почав вказувати їм як треба діяти у різновид них ситуаціях. Перша група розвідки, яка була відправлена на пагорб невдовзі повернулась, але ніякої цінною інформації вона не надала. Володимир трішки заспокоївся, але все рівно продовжував трішки нервуватись за свою групу розвідки. Наступав вечір, групи почали швидкий наступ на ці території. Лише один раз виникла сутичка з янголами, але ті не витримали наступ такої армії і швидко відступили зі значними втратами. Лицарі влаштували потужний бар’єр і контролювали територію. Через годину після повного захвату цього сектору, янголі знову спробували захопити, але знову потерпіли жахливу поразку. Коли сідало сонце, вже всі заспокоїлись: сектор зачистили, янголи відступили на значну відстань, локатори контролюють ситуацію, а лицарів бар’єр надійно захищає легіон. Всі вже полегшено видихнули і всілись вечеряти біля вогнів, розпаленів по всьому табору. Чутно було балачки, розмови, жарти, анекдоти та інколи вухо вловлювало навіть струни гітари. Сьомий лорд стояв на шосе, яке було над штабом і дивився у нічне темне небо. Він чекав, коли з’явиться Артем з групою. Чувся вий голодних собак, цвірінькання пташок ну гілках дерев, все було спокійно. Нарешті, зрозумівши, що поки-що чекати на повернення марно, лорд зійшов вниз і зайшов у зовсім темне метр до штабу з лейтенантами. Вони всілися і почали балакати про наступні наступи легіону та підтримку, яку повинні були надіслати з бази. Володимир потрошку розповідав план дальніх подій, але робив це неохоче, навіть їжа йому була несмачна. Щось трапилось не так, він це відчував.
- Я вийду на хвилинку, викурю цигарку – сказав він до інших.
- Ваше право лорд – відгукнувся п’ятий лейтенант.
Лорд вийшов з метро і дістав пачку цигарок, які він ще давно купив, але так і не курив. В нього не було залежності від куріння, тому пачка розтрачувалась дуже повільно і неохоче. Начебто все було спокійно. Він стояв обпершись на бетону стінку розв’язки шосе і потихеньку смоктав тютюн. Сірий дим йшов догори, роблячи цікаві декоративні фігури. Це заспокоювало… Але тут лорд обернувся праворуч, на південь… Все наче застигло, наче час зупинився. Цигарка повільно падала на землю, залишаючи за собою димний слід, всі поступово почали кидати гітари та їжу і встромляли погляд в одне місце, навіть лейтенантів покликали. Небо, яке до цієї митті випромінювало лише спокій та тримало в собі таємниці всесвіту і світло зірок, вмить офарбувалось в червоний колір, наче сонце знову зайшло, це світло випромінювалось від двох шариків, які повільно летіли догори. Це були дві сигнальні ракети червоного цвіту. Це було червоне небо, яке означало лише одне – небезпеку надзвичайного рівня.
_________________
Спасай людей не от грехов, а от одиночества. |
|
RSS
